Особистісні чинники життєвого самовизначення: аспекти функціональної норми та патології

частина 2

Анотація

У статті наведено концептуальний аналіз феномена самовизначення як провідного чинника реалізації життєвого
проєкту. Зміст концепції становлять такі основні тези.
Функціональне призначення самовизначення полягає в забезпеченні самостійності життя, що є провідною умовою
реалізації його природного призначення, – життєвого проєкту. Самовизначення є втіленням функціональної необхідності
та «права» будь-якого суб’єкта проєкту життя на самостійність у вирішенні стратегічних і ситуативних завдань його
існування.
Чинником виникнення потреби в самовизначенні є аморфність і невизначеність життєвої ситуації. Самовизначення
як специфічну форму активності людини утворюють акти, які вона здійснює для того, щоб визначитись стосовно себе:
подолати хаос невизначеності в собі і впорядкувати себе засобами самовизначення. Психологічною запорукою цієї активності є така властивість людини, як нетолерантність до невизначеності. Спонукання до подолання невизначеності
та психологічні способи його задоволення – механізми, що сформувалися еволюційно. Механізм самовизначення серед них
належить до категорії фундаментальних.
Самовизначення передбачає орієнтацію на власні еталони й індикатори оцінки результативності руху життя та
дистанціювання від еталонів й індикаторів інших його чинників, оскільки лише власні критерії й показники є найбільш
точними в силу їх природної високої чутливості до автентичності станів їх власника та носія.
Самовизначення – процес, що відбувається на свідомому, підсвідомому та безсвідомому рівнях особистісного функціонування.
Самість людини – це система психіки, що забезпечує процес самовизначення і досягнення стану самовизначеності.
Це зумовлено її функціональним призначенням, що полягає в забезпеченні психологічної саморегуляції як універсального
процесу, що охоплює всі види, форми та рівні життєдіяльності індивіда. Самовизначення належить до провідних функцій системи самості.
Ядром самості є генофеном автентичності. Генофеном автентичності виконує функцію особистісного генетичного
чинника цілісності життя і автентичності його руху як процесу втілення його проєкту. Завдання генофенома автентичності полягає в тому, щоб у відповідності до властивого йому програмним алгоритмом утримувати в концентрованій
стиснутій формі й унікальній конфігурації всі системотвірні складники та якісні характеристики життя, виконувати
на цій основі роль генетичного чинника цілісності життя й автентичності його руху як процесу втілення його проєкту