Структурнофункціональні параметри гуманістично орієнтованої психодіагностики обдарованості дитини

Анотація

У статті представлено пропозиції автора щодо шляхів модернізації психодіагностики обдарованості дитини, пошуку нових теоретичних, концептуальних, методологічних, психоекологічних, етичних і методичних підходів до розв’язання проблеми. До визначальних вимог інноваційної спрямованості таких підходів належить їх відповідність структурно- функціональним особливостям природи обдарованості дитини і гуманістичним психологічним стандартам. Наводиться обґрунтування відповідності цим критеріям запропонованого автором підходу, з огляду на ту обставину, що стрижнем теоретичної і практичної його ідеології є орієнтація на стратегії врахування і застосування у розпізнаванні і оцінці обдарованості дитини структурно- функціональних параметрів гуманістично орієнтованої психодіагностики. Автором аргументуються позиції щодо природи структурно- функціональної організації обдарованості дитини і невідповідності їй традиційних психодіагностичних підходів. Ключовою закономірністю структурно- функціональної організації обдарованості як системного утворення він вважає асоціативний характер структурних і функціональних зв’язків специфічних здібностей як утворювальних компонентів обдарованості із когнітивними, афективними, особистісними, спонукальними (в тому числі соціокультурними) та іншими ланками психічного функціонування людини. Цьому суперечать підходи до діагностики обдарованості, що орієнтовані на ідентифікацію обдарованості за ознаками специфічних здібностей і зумовлюють таке формування змісту стимульного матеріалу опитувальників і тестів, а відтак  отримання відповідної психологічної інформації, яке спрямоване на констатацію прямих ознак обдарованості. Це спричиняється до того, що поза увагою залишається та сукупність складних психологічних властивостей обдарованої дитини, що функціонально асоціюються зі специфічними здібностями, забезпечують їх роботу і впливають на їх розвиток. Подібна позиція діагноста суперечить природним закономірностям виникнення, розвитку і роботи тієї складної системи властивостей людського індивіда (тілесних, душевних і духовних), яку називають обдарованістю. Замість уявлення, в основі якого лежить образ обдарованості як складної системи, практикується спрощене її поняття, що по суті ототожнює обдарованість з однією чи декількома специфічними здібностями. Таке розуміння обдарованості значно обмежує евристичні можливості психодіагностичних інструментів і процедур . Наслідками цього є продукування і використання неповної психологічної інформації, під впливом якої формується фрагментарна, а відтак недостовірна картина характеристик феномена обдарованості, що знижує ступінь її констатуючої достовірності, надійності і прогностичності щодо розвитку обдарованого індивіда. Зміст наведених автором базових узагальнень полягає у тому, що: обдарованість може стати і бути дієвою у просторі активного структурно- функціонального контексту; підходом, що дає можливість розв’язання проблем і завдань ефективного розпізнавання і психодіагностичного оцінювання обдарованості дитини є асоціативний структурно-функціональний підхід; побудована на принципах асоціативного структурно- функціонального підходу методологія має бути спрямованою на виявлення активного структурно- функціонального контексту, утвореного провідною специфічною здібністю як у системі здібностей обдарованої дитини, так і в загальному контексті її психіки.