Реалії і перспективи шкільної автономії у державно-громадському управлінні закладами освіти на засадах партнерської взаємодії

Анотація

У статті здійснено аналіз теоретичних аспектів шкільної автономії в державно-громадському управлінні закладами освіти на засадах партнерської взаємодії. Визначено й обґрунтовано основні засади партнерської взаємодії в державно-громадському управлінні закладами загальної середньої освіти, зокрема: демократизація освітнього процесу; демократизація управління закладом освіти; принципи партнерства та взаємодії; консенсус в ухваленні управлінських рішень; роль керівника закладу освіти; напрями діяльності закладу освіти крізь призму шкільної автономії на засадах партнерської взаємодії. Встановлено, що причинами, які не сприяють застосуванню, у повній мірі, академічної автономії є: неготовність частини керівників і педагогічних колективів до формування дієвої освітньої програми; небажання створювати авторські програми (це переважання інтересів учителів над інтересами учнів); нерозуміння засновників закладів освіти самого процесу та необхідності створення дієвої освітньої програми закладу освіти, їх втручання та намагання обмежити це право закладу освіти, обмежуючи фінансове забезпечення. Визначено економічно-правові умови державно-партнерської взаємодії суб’єктів управління опорних закладів освіти, зокрема: значно вищий рівень мають керівники і заклади освіти з питань кадрової автономії (82,3 %), академічної (65,0 %), організаційної (78,0 %). Зовсім незначний відсоток мають фінансову автономію, і то, здебільшого часткову 16,7 %. Уточнено, що академічна автономія, є первинною автономією, адже головним завданням закладів загальної середньої освіти є освітня діяльність із здобуття початкової, базової середньої та профільної середньої освіти, саме вона визначатиме особливість і унікальність закладу в організації освітнього процесу: якість знань, умінь, навичок здобувачів освіти, сформованість у них загальних і ключових компетентностей та наскрізних навичок: рівень професійної компетентності педагогічних працівників і зростання рівня їхнього професіоналізму та педагогічної майстерності опорного закладу; відповідність моделі випускника, яка спроєктована у контексті його стратегії розвитку і освітній програмі; позитивний імідж закладу освіти та суспільне визнання результатів його освітньої діяльності